IT компанія «Astwellsoft»

Створення сайтів у Крушельниця

Розробка веб сайтів будь-якої складності з індивідуальним підходом до кожного замовлення.

Через село протікає річка Стрий і маленька річка Бричка (Крушельниця). В селі є підвісний дерев'яний міст, який є переходом на Заріччя (частина села, яка розташована по праву сторону від р. Стрий, при в'їзді в село). З села є дорога на гору «Діл» і «Парашку».

4 жовтня 1395 р. польський король Владислав Ягайло надав Іванові і Дем`янові село Крушельницю в Тустанівській волості.[1]

На території села розташовані три церкви. Церква св. Миколая; церква св. Трійці; біля якої стоїть старенька кам'яна капличка побудована в кінці1700-х років. Преч. Діви Марії. В селі встановлений пам'ятний знак на честь перебування в селі Степана Бандери з групою 50 львівських студентів у серпні 1933 року.Будівля школи також повинна бути архітектурною спадщиною так як це був маєток Австрійського намісника.

Пам'ятний знак Бандері в Крушельниці

Деталь пам'ятника

У середині 1948 П. був посланий на Східну Україну для підпільної пропагандистської діяльності: пояснювати, хто такі бандерівці і чого вони хочуть. П. погодився, знаючи, що звідти вже не повернеться в рідні Карпати. Цілий рік П. з товаришами жив у кам'яних шахтах у Молдавії, потім вони пішли в Хмельницьку обл., згодом перебралися в Луганську і в 1952 — в Донецьку. 1952 НКВС стало відомо, що в Донецькій обл. діє якась структура ОУН, і стали її розшукувати. У другій половині 1949 сім'ю П. вислали в Тинду Амурської обл. У лютому 1953 П. схопили в Донецьку, відправили до Києва, потім до Львова і, нарешті, в Дрогобич. І всюди жорстоко били. Трибунал Прикарпатського військового округу на триденному судовому засіданні, заслухавши 150 свідків, засудив П. на 25 р. позбавлення волі, 5 р. заслання і 5 р. поразки в правах. Покарання відбував в омських, іркутських, мордовських таборах і на Уралі. У грудні 1954 П. прибув в омський табір, де одразу ж потрапив до ШІЗО (штрафний ізолятор) за різку відповідь на грубість та погрози начальника табору. У таборах П. постійно брав участь в акціях протесту проти жорстокості режиму й адміністрації, за що був неодноразово покараний, аж до тюремного ув'язнення. 1954, в дні святкування 300-річчя «возз'єднання» України з Росією, в'язні-українці, в тому числі П., вивісили на знак протесту чорний прапор з написом: «Триста літ неволі». Був у таборі майор, який нізащо саджав українців у карцер, за що був побитий в'язнями. За це українців розкидали по інших, жорстокіших таборах. П. потрапив до табору № 5 в Іркутській області, начальник якого заявив, що тут він — хазяїн, ведмідь — прокурор, а тайга — суддя. Умови в таборі були такими дикими, що через 2 дні в'язні організували страйк, оголосили смертельну голодівку, а група, в якій був П., захопила начальника табору, але як він благав, щоб не вбивали, то повстанці відпустили його. Усе це тривало 4 тижні, а всього не працювали 6 місяців. Після страйку 70 осіб притягнули до суду, а 5, у тому числі П., попередили, що будуть судити як організаторів. Слідство тривало сім місяців, на суді прокурор вимагав розстрілу, але засудили його на 25 р. таборів. П. потрапив спочатку до тобольської тюрми, потім на 7 місяців до харківської, далі до одеської. У 1961 П. виявився в мордовських таборах, де вперше зустрівся з Михайлом Сорокою, який мав загальну повагу й авторитет. З табору № 11 у Мордовії з участю П. була організована втеча двох в'язнів-українців — Антона Олійника і Романа Семенюка, яких піймали аж через декілька місяців. Скоро А.Олійника розстріляли за сфабрикованим звинуваченням.

Візи в США
Створення веб сайтів у Крушельниця

Ми розробили

1500+ проектів